The Ukrainians: По обидва боки

[Цей репортаж – з серії публікацій The Ukrainians, що присвячені не завжди легким, але надзвичайно потрібним процесам зміцнення та розбудови громадянського суспільства на Донбасі. Це розповіді про тих, хто не нарікає на владу й обставини, а власними силами змінює простір довкола себе.]

Ніч. Нейтральною смугою, що розділяє підконтрольну та непідконтрольну Україні територію, суне автомобіль. Рухається зі сторони «ДНР» у напрямку зачиненого вже пропускного пункту. Що їм потрібно тут вночі? На українському КПП теж не знали.

Один із пасажирів пригадує, що українські військові зустріли їх автоматними чергами. Після кількох телефонних дзвінків машину все ж пропустили. Так трьох лідерів гуманітарної організації «Відповідальні громадяни» видворили з «ДНР» без права на повернення.

Поки українська Служба безпеки з’ясовувала, що й до чого, волонтери думали над тим, як їм повернутися додому і продовжувати свою справу. Наступного дня на своїй сторінці у Facebook Енріке Менендес написав: «Донецьк, розлука з тобою нестерпна. Але це ненадовго».

Діяти

Власник бізнесу з інтернет-маркетингу Енріке Менендес, два журналісти, Дмитро та Євген Шибалови, і колишня депутатка Марина Черенкова — таким був перший склад організації «Відповідальних громадян». Вони познайомились на самому початку конфлікту 2014-го року і зійшлися на думці, що не хочуть залишати Донецька. Принаймні на час бойових дій.

— Ми вирішили діяти й допомагати тим людям, які виявилися нікому не потрібними, — мирному населенню, — стверджують засновники організації «Відповідальні громадяни».

З того часу група активістів почала працювати як команда. Збирали інформацію про стан справ у селах та містах, де ведуться бойові дії, а також про їхні нагальні потреби. Допомагали людям червоної зони спочатку із власних коштів, потім — шукали людей, компанії, які можуть долучитися.

Самопроголошена влада «ДНР» переселяла у Донецьк тих, чиї будинки опинилися просто на лінії вогню, — надала їм кімнати у гуртожитках. На цьому операція порятунку закінчилась. У людей не було нічого, окрім власних життів. Тож розраховувати вони могли лише на небайдужість нових сусідів — волонтери купували їжу, необхідні речі, ліки та організовували пункти роздачі.

Читати далі